Осінь як завжди малює
Кордон для забутих країв.
І знаю,що дехто завітає
До добре старих забутих шляхів.
Коли ти шукав
І лиш на мить зупинився
Перед тобою образ постав.
І різко крок змінився.
А як же тебе забути
І далі по світу піти?
Коли важко собі уявити
Що треба якось без тебе жити.
Якби викреслити штрихами
То небажано би пішла.
Але почула вухами
І знову в серці бурю зайняла.
Одна людина скрізь чатує
Навіть коли вона далеко.
Як хтось про неї запитає
Так любі риси виплинуть глибоко.
Теплом домівка зігріє
Тебе в холодний час.
Що до нитки змокнеш-не хвилює
Бо кожному не вчити нас.
Проведеш у злагоді-печалі
Вільний від навчання день.
І ніби мимоволі
Ховаєш власну тінь.
Осінь,а ти моя знайома
Уже не перший рік.
Постав де крапка,а де кома
Повинна бути у мій вік.
Не в силах вивчити
І ніхто не зуміє.
Прошу,допоможи розпочати
Нову сторінку і аркуш відкрий.
Хочу виправити все до кінця
І з помилками якось розберусь я.
