А ти давно вже в цьому пеклі! Гориш наче просохше сіно облите бензином. Тебе спалюють, підкидуючи дубові полінця для довшого вогню. Вони як канібали їдять твою запечену та побиту душу і не сприймають твій пронизливий крик. Ти кричиш на допомогу, але ніхто навіть не обернеться, не подивиться в твої дивні за кольором очі - хамелеони настрою. Нікому це не потрібно. Здохни як остання бродяга і ніхто не поховає, не кине жменю землі тобі в труну.
Ти дивний, справді. Ти надихаєш, підсилюючи естетику думок але не рятуєшся від психопатів, що мучать твою голову. Це сильно запекла боротьба і ти в ній мужній воїн. Ти борешся за своє внутрішнє, не зважаючи на плоть, на ці блідо-молочні шари грунту з синім корінням та червоною живицею. Ти рятуєш інших, забуваючи про себе.
Ти продаєш почастково всі залишки своєї душі, своїх найцінніш бажань,які заховані у твоїй свідомості. Лишаєш себе самим. Стаєш сам собі злодієм, проникаючи поміж всі охоронні системи,з метою віддатись іншим. Ти якийсь невмирущий! Вони тебе ще їдять, запечують, тушкують, а ти їм за це дякуєш. Не занепадай! Бережи себе!