Тебе мільйон разів кидали на коліна,
Знайшовши сили, Ти вставала знов, і знов.
Й ридаючи, випроваджала воювати Свого Сина –
За НАШУ честь, за мир, свободу і любов.
Скажи, чому Ти плачеш, моя Ненько?
Чому вмиваєшся кривавими слізьми?!
« – Бо на Майдані б’є Моїх Синів оте, що зветься "беркут",
А те, що зветься "владою" – краде, й пакує все у крадені ж сумки!»
Коли Тебе гнобили – Ти не піддавалась!
Топтали – піднімалась, незважаючи на кров.
А там Сини Твої боролись на Майдані,
За НАШУ честь, за мир, свободу і любов.
Не плач, моя матусю, Ми ПОБОРЕМ!
Згадай Шевченківські пророчії слова!
І хай історії сторінки ми повторим,
Ми станем вільними як у Дніпрі вода!
Тебе мільйон разів кидали на коліна,
Та Ти не вмерла, Ти завжди ЖИВА!
(Бо в серці кожного із Нас жила й живе НАДІЯ),
Ти гордо звешся – ВІЛЬНА Україна!
ЄДИНА, НАША, Гетьманська Земля!
(22/02/14 - 3:15)
