У душах іржаве й важке
До землі притискає
Немов гідравлічним пресом.
І в серці все, що є крихке,
Навіки ламає,
Ведучи істинно, до прогресу.
Ваші колективні заяви
На життя несправедливе й злочинне
Ніхто не розгляне.
Бо долі людські - то пусті забави
Для судочиння.
Держави ошуканої лукаве начиння
Мови вашої навчить вас.
А наші споріднені душі
В пориві палкого мовчання
Кружлятимуть зоряний вальс.
Кожний в великому колі
Під руку зі своєю тінню
Сховають недоліки голі,
Невикриті та причинні
Під квантовоплинний час.
На лавках у затаврованих парках
Ще частіше лежатиме листя
У спомин дівчини замордованої,
В лазурнонебеснім намисті.
У високих повітряних замках,
Що стали жертвою непочутої,
Розтрощеної силою страсті,
У кайдани власного щастя закутої,
Волі у чорних рамках,
Розпалений буде вогонь
Немов живий посланець обидвох
Жовто-іржавих Сонць.
Ми визначатимемо масу каплі повітря,
Каплі розуму та квінтильйонів
Кубів сміття.
Насадимо на гостре вістря
Вил Бога живого
Тих, хто не спалював віття
З осоки убогого.
І від суду страшного
Укриття нікому не буде.
Німому не скажуть люде
Духовне оспівати лахміття,
А впадуть за нього
У могилу чужого повіття.
