1.ч
Колись я щастячком вмивалась,
Неначе квітка вся цвіла,
Від ніжних слів, так напивалась,
Що, аж крутилась голова.
Хто міг подумати, що справжнє,
Кохання може так втекти,
Мабуть було воно уявне,
То ж, не вдалося зберегти!
Зкував ланцюг коваль жорстокий,
Нечисту силу зачинив,
А потім з мене випив соки,
Та чорну відьму полюбив.
Тепер в душі нечиста сила,
Керує серденьком моїм,
Надламані обоє крила,
Не віриться очам своїм
Болить голівонька і тіло,
І дух життя майже помер,
Де справжнє щастя те осіло?
Шукати де його тепер?
Ланцюг потрібно розірвати,
Звільнити душу від злих сил,
Але чи зможу покохати,
Якщо не має в мене крил?
Просила долю я, благала,
Чи можеш чимсь допомогти?
Вона тихесенько сказала:
«Ще трішечки ти потерпи.
Одного дня, майже під вечір,
Зустрінеш щастя ти своє,
В очах твоїх він все побачить,
Ланцюг любов»ю розірве».
Я їй повірила і стала,
Чекати вечора свого,
У хвилі мрій легких пірнала,
Літала разом з НЛО.
*****
І ось настав цей день, цей вечір,
Зустріла друзів, як завжди,
Хтось ніжно обійняв за плечі,
Знайомий друзів!Це був – ти.
Я обернулася і грізно
Сказала: «Руки забери»
Але мабуть вже було пізно,
Ці погляди кудись вели.
На нас дивилася подруга,
Ревнивість блимала в очах,
А мій ланцюг, душі кольчуга,
Став розсипатися на прах.
На дворі почало світати,
По вулицям бродив туман,
Пора гостей вже проводжати:
В подруги не тверезий стан!
Вона тягла тебе з собою:
Сама не зможу мов дійти.
Мої думки кипіли з кров»ю,
Але ж, Він мусив був іти!?
Через годину повернувшись,
Палив цигарку під вікном,
Листок паперу розвернувши,
Почав дивитись в телефон.
І я дивилася - не спала,
Той запах чула крізь цей дим,
Світло в кімнаті не вмикала,
На це хватило в мене сил.
Туман забрав його до дому,
До мене з ранку прийшов сон,
Я народилась наче знову,
Почну новесенький альбом!
Він шепотів мені на ушко,
Що в цьому світі щастя є,
Що сама гостренька колючка,
Колись кохання пізнає.
***
Розпочинався день, як завжди,
З стуку трамвайного, коліс,
Це наче хтось зривав петарди,
Чи стукав в двері п’яний гість.
Він розбудив мене так рано,
Що сон аж трохи розізливсь,
Не докрутивши мелодрами,
В повітрі різко розтворивсь.
Тиск наче в нормі, стук у серці,
На кухні чайник вже кипів,
Хоч вчора дали трохи перцю,
Буває гірше! Не до слів!
Попросиналися вже й друзі,
Постійно телефон дзвенить,
Може сказати все подрузі?
Ні! Серце моє не велить!
Піду я краще прогуляюсь,
Зайду в найближчий магазин,
На другий день не похмеляюсь,
Куплю додому апельсин.
Замок відкрила, ручку тихо,
Натиснув вниз і от так - так,
На щастя моє, чи на лихо,
З дверей записка, як літак.
Вона вже впала на долівку,
Виднівся надпис: « Подзвони»,
Як би, хто зняв мене на плівку,
«Із повним ротиком води»!
Все ж, підняла оту записку,
Із телефонним номерком,
Якомусь мабуть приколісту,
Ну, нічого було робить.
Швиденько набраний був номер,
І довгенькі пішли гудки,
-«Алло! Це смольний! Ви здорові?»
Не знала що відповісти.
-«Не вдалий жарт!? Ви мабуть хворі»!,
- Хотілось скинути дзвінок,
Вслід: «Вибачай! Ну «AEYM SORI»,
Ми танцювали вчора вдвох»!
Спочатку я, аж розгубилась,
Не знала, що відповісти,
У грудях серденько забилось,
На проводі, впізнала - Ти!
- «Привіт, як спалося, як справи,
Що Вас до мене привело»?
-« Любовної напився кави,
І закохавсь в твоє єство».
Я переводила на жарт все,
Сміялася собі на гріх,
Але ж горіти стало серце,
Таких нема від нього лік.
***
Ми домовлялися про зустріч,
У двох, щоб вечір провести,
Щоб почуття свої не мучить,
І долю потім не клясти.
В наступний день, після роботи,
Зустрілися біля метро,
Він йшов із розами, навпроти,
Все ж, якось боязко було.
Юрба людей, стоять маршрутки,
Сліпили в очі ліхтарі,
Секунди бігли не забутні,
А з ними всі думки мої.
Ось протягнув букет гарненький,
Сказав в емоціях привіт,
Поцьомав в щічку солоденько,
Цим почуттям відкривсь ліміт.
Лиця людські були байдужі,
І номери маршруток всіх,
Не обминаючи калюжі,
Все ж перейшли межу, поріг.
Ми милувались одне одним,
Хоч я приховувала це,
Шкода, не зовсім був Він модним,
Але ж добро в душі несе.
Сміятись разом, говорити,
Мовчати, теж приємно з ним,
Здалося враження, що старість,
Не поженеться не за ким.
*****
Дорога нас вела із парку,
До ресторанчика під зруб,
Жіночу я держала марку,
Ховала посмішку між губ.
На щастя, столик був ще вільний,
До нас швиденько підійшли,
Мені дівчині сексапільній,
Меню відразу принесли.
По залі музика кружляла,
Вальс танцювали почуття,
Коньяк з кохання розбавляли,
Нам посміхалося життя.
Велась розмова просто, ніжно,
Ну ні про що, ну просто так,
З цього нічого було смішно,
У наших все було руках.
Час промайнув тут дуже швидко,
Але ж потрібно було йти,
Та й почуття вже на підпитку,
Додому треба їх нести.
Забрала їх, й тебе до себе,
Не раз не стукнув в душу страх,
Світили зорі нам із неба,
Він так хотів мене – ще б пак.
Переборовши я цей натиск,
Розклавши вільний ще диван,
Не в перший день ж, йому віддатись,
Не передати цей вам стан.
Нарешті почуття заснули,
І Він тихесенько хропів,
Потерпить милий, якщо любить,
Ще вдосталь буде вечорів.
У мріях трішки політавши,
В віконце запустила сон,
Думками руки зав’язавши,
Тихенько випустила стон.
*****
Раненько задзвенів будильник,
І новий день чекав на нас,
Ми прокидалися повільно,
В країні був зимовий час.
Не перевівши свій годинник,
Пили ми каву на льоту,
Чомусь пусті були зупинки,
Трамвай не їхав по дроту.
Свіже повітря й малолюдність,
До істини нас привело,
Що правда є а не ймовірність,
Годинник йде не правильно
Година швидко промайнула,
Я на роботу і він теж,
Ніжні слова ще раз почула,
Для них не було якихсь меж.
*****
2.ч
Робочий день тягнувся довго,
Думки літали в голові.
Розпочалася гра любовна,
Що так потрібненька мені.
Закінчилась нарешті зміна,
А я чекала на дзвінок,
Побачити його хотіла,
Хоча б хвилиночку – разок.
Підняв бажання легкий вітер,
Поніс до милого мого.
Йому не було куди дітись,
Бо в цьому щире щось було.
Ось ця зупинка - дуже людно,
В руці держу свій телефон,
І сумнівів немає жодних,
Не може бути Він в не зон.
Нарешті музика заграла,
І потепліло на душі,
Це Він - серденько підсказало,
З»явилась посмішка в лиці.
Я відчувала, що хтось поруч,
Бігли мурахи по мені,
Ці відчуття приємна здобич,
Нести не треба на спині.
Швиденько тисну кнопку виклик,
Знайомий голос чую в мить,
І затаївши ніжний подих,
Нижня губа моя дрижить.
«Hello» Я поруч озирнися»,
Пробігла радість по мені,
Мабуть хтось з нас із двох влюбився,
Сказала я в цю мить собі.
*****
Ми зустрічались кожен вечір,
Вели розмову ні про що,
Він обіймав мене за плечі,
До ліжка почуття дійшло.
Було нам гарно цілий місяць,
І тут на мене щось найшло,
Та й від проблем куди нам дітись,
Далеко дуже все зайшло.
*****
Подруги кличуть погуляти,
Розвіятись, хильнуть вина.
Мені Він став чуть заважати,
Набридло з ним одне кіно.
Ми стали зустрічатись рідше,
Остапа, як мене несло,
Та й на душі ставало гірше,
Язик ставав, як помело.
Його повчання набридали,
До грубих слів усе дійшло,
І на дзвінки не відповідати,
Повільно в звичку все зайшло.
Слова кохання дратували,
Гординя їла почуття,
Подруги в п’янці натякали,
Що Він мені не для життя.
Знову дзвінок, знову проблеми,
Мене Він хоче, а я ні.
Малюються на ранок схеми,
Як не лишитися одній.
Минає день, а з ним і ще два,
Чому не дзвонить любий мій?
Що розлюбив, це є не правда,
Не полишаю я надій.
Але ж гординя знову давить,
На серце і на мозок мій.
Керує мною хтось, чи править,
Нечиста сила, чи то змій.
І знову долю я позвала,
Але Вона чомусь мовчить,
Що далі буде не дізналась,
Стогне душа, серце болить.
Вже Новий рік, майже на носі,
На ноги ніжний сніг летить.
Дзвінка не чую я і досі,
Сама не можу подзвонить.
На щастя, може на біду все ж,
Любов сховаю від душі,
Без неї може ж, не замерзнеш,
Подумала я у ночі.
Подруги є, багато друзів,
Розвіюся на Новий рік,
А потім якось воно буде,
Любовний не закисне сік.
*****
3ч
Дзвінка нечутно було тиждень,
Аж раптом СМС прийшла,
Мабуть сумує, якщо пише,
Відповісти сили знайшла.
В рядках ми довго сперечались,
Все нісенітниці плели.
Потроху пристрасті вчухались,
Все ж, почуття мабуть були.
У нього нерви мабуть слабші,
Відважився зробить дзвінок,
Та й наміри були найкращі,
Зробивши висновки, урок.
Мій голос і його пом’якшав,
Ми говорили просто так.
Мабуть тому, що був Він старшим,
Й близький по знаку зодіак.
І знов чекала я на зустріч,
Це відчуття, як в перший раз.
З нами прокинулася мудрість,
А розбудив нас другий шанс.
Пристрасть ставала знов сильніша,
І не було для ласок меж,
А кожна ніч була миліша,
Про неї пам’ять не зітреш.
***********
На Новий рік будемо вмісті,
Сказала вчора я собі.
Вже не було нітрохи злості,
Бунт вчух у нас на кораблі.
*****
Останній день старого року,
На кухні запахи смачні,
Утя, курча пеклося поки,
Його чекала у вікні.
Дев’ять годин – дзвіночок в двері,
Мій дід мороз мабуть прийшов.
Горіли оченьки веселі,
Ловили мить, як він ввійшов.
В руці червоненькі троянди,
В цю мить я з ними розцвіла,
Ми знову разом із коханим,
А почуття любов плела.
В духовці страви допікались,
Шампанське ждало на столі,
Зі старим роком попрощатись,
Хотілося йому й мені.
Щоб негаразди ми бажали,
Усі забрав цей старий рік,
Коли дзвеніли наші чарки,
По тілу сік кохання тік.
Щоб наша зустріч ця зосталась,
В обох серцях на все життя,
Щоб ранком щастячком вмивались,
Коханню не було кінця.
*******
Ось поздоровлення лунає,
Шампанське в келихах бурлить,
Над нами щастячко літає,
І Новий рік в стільці сидить.
В вікні кружляли феєрверки,
Зірки співали нам пісні,
Ми замахнулись на десерти,
Шампанське спало вже на дні.
Летіло купа поздоровлень,
То в СМС- ці, то в дзвінках.
Ми без ніяких тих соромлень,
Кохалися, як в кращих снах.
Постукав сон потім до хати,
В обіймах чувся тихий храп,
Терпіння теж потрібно мати,
На те нас Бог, придумав баб.
***********
Ранок почався з поцілунків,
Пристрасть будила ще не раз.
Шибки були без візерунків,
Мороз і той втомивсь від нас.
Сон, ще пробув одну годинку,
І розтворився у вікні.
Я рідну гладила людинку,
А Він шептав люблю мені.
Знайшлися сили встати з ліжка,
На себе кинувши халат,
В ньому була, як білосніжка,
Він виглядав немов мулат.
Кава зварилась дуже швидко,
Запах чарівний з кухні дув,
Влетів в кімнату, як намисто,
Відразу ти його відчув.
Каву в у ліжко, дим сигари,
Дозволили ми в перший раз,
Начеб то не гарно - це ми знали,
Та щось не зупиняло нас.
Десять годин ми ще у ліжку,
І знову чути нам дзвінки.
Поки дзвеніли було смішно,
А потім стало навпаки.
Наважилась я взяти трубку,
Дзвонять подруги – от так - так,
Кажуть вдягай тихенько шубку,
Та їдь швидесенько до нас.
В цю мить забулося кохання,
Чи кава в голову дала
В гості іти було бажання,
Відриву сила знов несла.
*********
З ним не хотілося на люди,
Виходить в гості до подруг.
Надувши свої гарні губи,
Стала гаряча , як утюг.
« Мабуть пора вже віддихати»
Сказала різко я йому.
«Ступай ріднесенький до хати»
Він здогадався все, ж, чому.
І почалися перебранки,
Він слово, а я йому всі три,
Вже не хотілося сніданку,
До того йшло, що треба йти.
Зібравшись швидко без вагання,
Почав виходити з дверей,
Дивився в очі на прощання,
Була якась це карусель.
В останню мить десь взявши сили,
Подумавши, що я роблю,
Встигла дверцята ледь, закрити,
Може й насправді я люблю?
***********
Геть різні відчуття крутились,
В душі моїй був феєрверк.
Сім’єю жити розучилась,
І це напевно брало верх.
В цей перший день Нового року,
Була я з ним і в роздумах.
Любовного хватало соку,
Все ж, брак свободи віяв страх.
Може подругам все сказати,
Та якось боязко було,
«Від чоловіків далі триматись»…
Я говорила всім давно.
Моя гординя, як й раніше,
На першім місці – по при все.
На другий день на дискотеку,
Пізніше розповім про це.
ID:
387776
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.12.2012 03:07:31
© дата внесення змiн: 20.01.2013 09:47:03
автор: Дядя Вова
Вкажіть причину вашої скарги
|
З НАСТУПАЮЧИМ НОВИМ РОКОМ!
