– Кажу ж, я сів оце в «Хюндай»!
Взяли… з велосипедом.
За це картоплі лантух дав.
Кондукторка не вредна.
Сміється: «Ви – міністр немов».
Цікава молодиця!
Тільки ж Лубни пролетимо, –
везуть мене в столицю!
Питаєш, як його спинив
в глухому Ромодані?
Я машиністу подзвонив,
а він – дружбан мій давній.
Ще корифан секрет відкрив,
коли я з ним базарив, –
назад свій власний гвинтокрил
надасть мені Хазаров!
Мов одиничний екземпляр
сиджу в крутім вагоні!
В кишені – лиш один дуляр,
а вражень – скроні повні!
Умови тут, як у кіні:
геть супер-пупер! Ну ти!
О, як же хочеться мені
тут великом гайнути!
Тут – пусто.
Люду вже не жди.
На вигоні немовби.
Де вже немає череди.
«Хюндай» достатку повен.
Покращення.
Воно, як де…
Авжеж, відфутболіли
й пишаймось Євро!
Суд гряде.
Хай тішаться дембіли,
що вже сьогодні здобули
казкове Межигір’я…
А ми зазнали лиш хули.
Ще збудеться повір’я
й минеться капосна пора
крутого неоїзму.
Авжеж, позбутися пора
такого хюндаїзму!
А поки-що й не доберу
чи їду на «Хюндаї»,
чи ХеВеЗем картоплю пру
і скавучать педалі.
Вдала іронія! Ще одна жалюгідна спроба чиновників повипендрюватись:мовляв, у нас сервіс європейського рівня!А за рівнем життя належимо до країн третього світу...
Якби з таких віршів виростади дерева, то були б дубові ліси, якби родилися хлопці, то були б козаки, а якби їх прчитали верхи і зробили висновки - було б краще жити...
Чудово! Поки сам не попробуєш... Тож правда якою ціною! Але взнаємо почім і в чім воно чудо заморське. Це не німці. У них все продумано. Але нашим "близькодумцям" Фурор до вподоби. І вуха завеликі для заморської лапші - бо самі привикли своїм вішать повсякчас...
Добре! В ключі Тарасенка з Лубен.В його газеті друкувався.
Супер-іронія. А знаєте в чому наша біда? В те, що в казки досі віримо. Ну й жили б мовчечки, як живемо. Так ні, казки хочеться. Реальність - вона краща за казку. Ночі прекрасні - сон спокійний, ні кошмари, ні совість не мучить. А пани були й будуть. Усвідомити треба, що в нас свій світ, а в них свій. Така правда. І Прометей - всього лиш легенда...