Вересень, жовтень, листопад…
Промайнули 3 місяці швидко.
Перше грудня, на дворі вітер і град,
Ти улучила в моє серце. Мітко…
В тебе гарне і незвичайне ім’я,
Ти розумна, цікава, грайлива…
Я тобі друг, ти для мене сім’я.
Але град замінила вже злива.
І ось злива стає вже весняним дощем,
Слабеньким, маленьким та теплим.
Відкрилися двері, за ними – Едем,
І ти, красуня земна, із наміром світлим.
Нарешті! Мій світ,він змінився!
Відтепер, ти моя і тільки моя!
Але сонячний промінь спізнився…
І раптово прийшла триклята зима.
Чому так стається?! Чому вони йдуть?!
Та нащо без жалю руйнують наші оселі?!
Там де був штиль - вітри страшні дмуть,
Де квітучі лани – порожні, самотні пустелі…