За двадцять сім хвилин
я встигла обізнатись два рази.
І найдивніше те,
що образ твій я вже не пам`ятаю.
І що керує цим?
Я ставлю сум і жаль на терези.
І знаєш що?
Напевно жаль в пряму переважає.
І що керує цим?
Ні слова не лягає на строфу…
Ні рифми, ні душі, ні краплі сенсу,
Ні холоду ні ніжності не ллється.
Несправжня прісність, схожа на тофу.
Я відчуваю дим -
мене вже вивертає навпаки.
Перед очима ніч,
в середині нудота і тривога…
Нехай би: «чорт із ним!»,
закинути як спогади\думки…
Табак дешева річ,
а в пам`ять забивається надовго.
На чому я пишу –
Відверто пошматоване без слів.
Я, може, і могла б
охайніше, тактовніше…ну звісно!
…та…
Я цей папір ношу
два місяці і дев`ятнадцять днів.
І це не просто так.
Останній звук,
куліси.
