Я бігла занадто довго, і от нарешті спинилася:
Для чого? Від кого? Куди чи за чим?
Бігла так довго, навкруги не дивилася,
Бігла, без дійсно вагомих причин.
Подолала я милі спогадів, що у мене залишилось?
Звикло розділені нарізно я і ти.
Бігла, не озиралася, а як в кінці виявилось:
Від них не рятує, ні бігти, ні йти.
Ну от я втікала-втікала, шалено втомилася,
А врешті залишилась з усім і ні з чим.
Можливо, страшенно я тоді помилилася,
Коли нарекла тебе «навік не чужим».
Ну от, іще трішки. Перелічені кимось, квартали
(пора відпочити) повільно тепер пройду,
Біг – ні, а от інше – допомагає, казали..
Можливо на дно я тепер піду?..