Вийшла б в поле широке, та немає його.
Відшуміло давно, заросло.
Не повернеш. Багато води вже втекло
Із забутого часу того.
Я б вінок сплела, та зів'яло все:
Мак багряний і сон-трава.
Вітер їх аромат за роки віднесе,
А ти знову один, як і я.
Я послухала б пісню того солов'я,
Що співав мені в ранню зорю.
Але пісня гучна вже давно не моя,
Я під неї тепер не згорю.
Я б вернула на мить у той час, де колись
Було затишно; ти був і я.
Коли наші думки так ніжно сплелись
І настала барвиста весна.
Та роки пролетіли, наче ті журавлі,
Що полинули за горизонт.
І кохання в забутій, холодній імлі
Відіграло останній акорд.
Той акорд пробринів, наче спомин віків.
Не забуду ніколи його.
Як тебе не забуду, і ласкавих тих слів,
Що ти вклав до серця мого.