Востаннє глянув, тихо вийшов з хати.
У ліс ховатись він один пішов.
А мати плаче, хоче долю дати
своєму синові, бо досі не знайшов.
Всю ніч молилась перед образами.
А в грудях біль, заплакане лице,
бо син пішов воєнними стежками,
а в грудях рана ятриться й пече.
Ввірвався вітер у нічну хатину...
Чиясь рука хапає за плече.
"Це ти вернувся? О мій любий сину..."
Та лиш удар і кров з грудей тече.
Вмирала мати, але ще хрестилась,
та ворог вже солдата упіймав.
Ридала гірко й ревно так молилась,
а мертвий син за річкою лежав.́
