Ці пориви екзальтації, вони як божевілля, як непомірне захоплення тимчасовими об’єктами, що ненадовго приходять попити в кімнату душі чаю із тих трав, що росли під вікнами в час дитинства, а потім ти забув про них і забув всі букви у їх іменах чи йменням, чи латинських словникових діалектах твоєї дитячої свідомості. Так добре було пару років назад, коли улюблений запах був – запах щойно придбаної книги. Вислизую і наштовхуюся на свої перші злочини, напевно, стає жаль, що вони лише на пожовтілому папері. Протоколи думок будуть прочитані саме тим, що потрібно прокурором, тим якого приходиться боятися все життя, всім своїм екзистенціальним наповненням і дійсністю поза межами дозволеного. Хотілося б, щоб це не було зрадою,адже зрада – це клеймо на піднебіння осягання межі, а ще частіше границь. Ще більше хотілося б, щоб все, що йшло слідом і пхало на підвіконня багатоповерхівок – тільки брехня, тільки випари мозку, тільки порушення уявного бачення. Але ти говориш так обережно, ніби перед тобою кимось зазначені пункти, ніби застигнув у ступорі подушки Дюпре. Хочеться підписувати приговори істотам? Але це все рівно не потягне на брехню, не перетвориться на зраду, а опустошенно буде спускатися кожного вечора в затерте крісло, кожного меланхолійного вечора, кожного беззмістовного вечора, кожного чужого вечора, що так хочеться присвоїти собі. А потім лише бажати, щоб це все виявилося сном і підліткові мрії стоять під дверима разом з тимчасовими об’єктами і чекають, що їх мінімум це мінімум, а не завершення історії буття, про яке так колись приречено писав Екклезіаст. Якщо виривати пухлину, яка висушує свідомість, то можна запізнитися, а якщо не поспішати, то можна встигнути, а якщо плакати, то можна застигнути на місці, якщо оперувати, то можна звільнитися від невиконаного обов’язку. Краще тебе тримати під контролем, інакше на завершення епічного початку можна потрапити у трагічний куток гострого сприйняття оточуючого слова. І мова – це зрада, що впадає в нарколепсію.
Своєрідно...трішки не в моєму стилі, але кожен індивідуальний і це добре.)
В.Воццек відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якби всі графомани і не тільки, зговорилися і писали одним стилем, то, напевно, б і не стало письменників, які часом виростають з графоманів та інших любителів писати
