Я зовсім, зовсім вас не впізнаю!
Куди поділась ніжність та безмежна?
Що сталось з вами? Наче на краю
стою я перед вами обережна.
Ні кроку з місця, бо кругом безодня
і навіть ворухнутися боюся…
Ви звісно пам’ятаєте того дня
сказали: «Не чекай, не повернуся.
Забудь про мене, я тобі не пара,
стосунки наші – помилка велика».
І затягнуло небо чорна хмара,
а я стояла, наче без’язика.
І день не день, і сонця я не бачила,
щоночі заливалася слізьми…
Тепер ви хочете, щоб вам усе пробачила,
говорите: «Ти серденько візьми».
А я дивлюся, правда, не здалося:
обличчя ваше, але вже чуже.
Ви знаєте, із серця щось знялося…
Давно… Десь рік назад уже.
Я так й мовчала, ви ж бо невблаганно
молили повернутися, прийняти.
Я терла ґудзик рукава старанно
«Минуло все» - більш нічого сказати.
