Холодні вулиці страждань і болю,
Асфальт вологий від дощу і сліз…
А він один…Приречений на долю
Чужинцем бути повсякчас і скрізь.
Він сам-на-сам із цим жорстоким світом,
Один у полі воїн за життя.
Із дня у день шепочеться із вітром,
Прохає в нього краплю співчуття…
Долає шлях невтіленої мрії
І хоче озирнутися…на що?
Його минуле - сум і безнадія;
Вони штовхнуть у прірву, у ніщо.
Можливо, він народжений в любові,
І мати віддавала все йому,
Щоб руки ті, ті оченька тернові
Не знали горя і знущань пітьму.
І все ж природи присуд невблаганний:
У кожнім дзеркалі, вітрині він
Нагадує, що хлопець безталанний...
Такий же, як і сотні поколінь…
Він – чорний, негр, злодій, не людина.
Отак його наш натовп назива…
Бо шкіри колір– це страшна провина,
Що серце добре вигнанням вбива…
Вразили! Шкіра - дійсно не показник. У Бога - головне, які душа і серце. Але ж люди бувають жорстокі. Хай їм Бог дає мудрості. Треба піднімати ці теми!
Lady Christianna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, доводилось бувати за кордоном. Ставлення практично усюди таке ж, як і тут...Болить за цих людей, дуже болить. Дякую за увагу.