Раз в садочку зеленім
Навесні смерком раннім
На ту лілію сніжну
Поглядав я з коханням...
Запах мене наповнив, –
Під зорею нічною
На ту лілію чисту
Поглядав я з жагою...
А коли так дивився,
Вона,так примарилось,
Раптом вся затремтіла,
Ніби зі сну збудилась.
Наче жалом бджолиним
Погляд мій її вцілив –
Затремтіла і личко
Її вмить зрожевіло...
І до мене долинув,
Як була зрожевіла,
Її листя шум тихий,
Наче шепіт несмілий.
Губки уст тих медових
Розтулились тремтливо,
Зразу думав що вітер
Так чіпає грайливо.
Ні! Почув я виразно,
Те що тихо сказала,
Її груди, відчув я,
Теплом людським зітхали.
Її лоно дівоче
Життям буйним палало…
І в розкішному тілі
Кров вогнем закипала!..
Ах, під впливом тих чарів,
І тих пахів урочих,
Раптом кров затопила
Кип’ятком мої очі...
Зір і мозок в тумані.
Ах, в тим шалі зухвало
Я й забув, що так юна
Квітка ця розцвітала!
А коли я опритомнів
Вже світання в сад вступило.
Мовчазлива і зів’яла
Лілія лежала біла.
Мовчазлива, і зів’яла
На землі зранку лежала –
Подих мій спалив, обійми
Її ніжну поламали.
Мовчазливу і зів’ялу
Мла світанкова сповила,
І холодний вітер віяв
На лице її змертвіле.
Ах, холодний вітер віяв,
В небі вже зоря тьмяніла.
І рясна роса холодна
Лист її зів’ялий вкрила.
Bogusław Adamowicz
Lilija
Raz — w ogrodzie zielonym —
Przed wieczorem o wiośnie,
Na tę śnieżną lilijkę
Poglądałem miłośnie…
Upojony jej wonią -
Przed godziną zórz złotą
Na tą czystą lilijkę
Poglądałem z tęsknotą…
I gdym na nią tak patrzył,
Zdało mi się, że ona
Nagle drgnęła, tak, drgnęła,
Jakby ze snu spłoszona.
Jakby żądłem ją pszczoły
Ukłół wzrok mój — tak cała
Lilija drgnęła — i twarz jej
Barwą róży się zlała...
I do ucha mnie doszedł.
Gdy tak lśniła różowa,
Od jej listków szmer jakiś
Jakby szept, jakby słowa.
Wargi ustek miodowych
Roztuliły się z drźeniem,
Zrazum sądził, źe wiatr je
Trącił lekkiem swem tchnieniem.
Nie ! słyszałem wyraźnie,
To co rzekła mi z cicha,
I poczułem, źe pierś jej
Ludzkiem ciepłem oddycha.
Że jej łono dziewicze
Pała życiem namiętnem...
Że w rozkosznem jej ciele
Krew gorącem wre tętnem!...
Ach, pod wpływem tych czarów
I tej woni uroczej
Nagle wrzącej krwi stryga
Zasłoniła mi oczy...
Mózg się zmącił, wzrok zadmil.
Ach, W tym szale zuchwałym
Jam zapomniał, że ona
Tylko kwiatkiem jest małym !
A gdym się ocknął, już dawno
Nad sadem ranek błysł świeży.
Milcząca, zwiędła, bez woni,
Przede mną lilja ma leży.
Milcząca, zwiędła, bez woni,
Na ziemi leży od rana.
Oddechem moim spalona,
W uściskach moich złamana.
Milcząca, zwiędła, bez woni,
Spowita brzasku mgłą dymną,
I taki chłodny wiatr wionął
Na twarz jej martwą i zimną.
Ach, taki zimny wiatr powiał
I w niebie zorza tak zbladla.
I rosa taka rzęsista
Na zwiędłe listki jej spadla.
ID:
400941
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 14.02.2013 06:08:45
© дата внесення змiн: 23.07.2019 02:20:03
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
