Не варто пустими надіями
Втішати себе, мов авансами.
Твій потяг, наповнений мріями,
Хай простір заллє резонансами.
Нехай всі живуть монологами,
Один на один, як самітники.
Життя - два рядки в некрологові,
І тіло холодне на смітнику.
До цього крокуєш бездумно ти?
Твій крейсер у вільному напрямку
Блукає, із курсу посунутий,
Забувши просту математику.
Зніми пелену із очей своїх, -
На голову щастя не звалиться!
З останньої-бо і до першої
Лежать твої мрії на звалищах.
Руками, від сну трохи п"яними,
Тримай власну долю - ще дихає...
Кермо обхопи капітанове,
Щоб в рифи не врізатись з лихами.
Стиснувши терпіння лещатами,
Чіткої мети плоскогубцями
"Зневіри" розправся із катами,
Що роблять людей самогубцями!
Зніми пелену із очей своїх, -
На голову щастя не звалиться!
З останньої-бо і до першої
Лежать твої мрії на звалищах.
А з цим я не згодна. Треба казати: як захочу, так і буде!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мало казати, річ іде про те, щоб відірвати свою сідничку від стільця і робити конкретні дії для того, щоб щось було!
фантастично 
