Двадцать першого січня,
В рік, вже недбало забутий,
Шкварчала тихо яєчня,
Як пекельна спокута.
І зором, немовби зірваним вітром,
Прокаленим немов Цуровим пеклом,
Побачив: раптом з'явилась макітра,
Переповнена сумлінням нестерпним.
Стояв він, дивився і міряв
Сумління ложками у миску,
А потім - очам не повірив -
Вони розлетілись мов тріски!
"От так! Безумовно: це - пекло!
Мене навіть вранці дістало!
Я буду твій ворог запеклий!
Того, що до тебе кидало!
Ні-ні! Я з тобою тепер не побачусь!
Тебе прожену назавжди, якщо прийдеш!
І від цього так гірко! Ледве не плачу...
Далебі! Мене ти ніколи не скривдиш!
Твої дзеленчасті зберу я манатки
І здам їх! Прощання хай буде не гірке!
Отож! Потім... ретельна зав'язь краватки -
Від тебе втечу я, кохана Горілка!"
4.02.2013
К.
КВ-1
З перемогою 
