Сидить він в парку,
на лавці після сварки
ніщо так не потрібно як вона,
та яку давно вже покохав.
Зустрілись душу ревнощі ятрили,
одне із одним посварились.
Вона образилась побігла десь далеко,
на душі обом нелегко!
"Зачекай..." Кричав,
побіг за нею зупинився... став.
Назад пішов на лавку,
від тепла спітніла майка
в ній засумнівався,
колись навірність присягався.
Вона змінилась,
часто без причини злилась.
А він кохав, до всіх її він ревнував
зраду два рази вже пробачав.
Дівчина зазналась
ходила з іншим з нього насміхалась.
Про це незнав,
до неї потяг очі зачиняв.
А лавка миті збурігала,
де вечорами зустрічались
сімейні плани будували,
і завжди часу було мало.
Як проводив він додому,
казав що невіддасть нікому!,
буде завжди з нею,
говорив що вона вже є його сімєю.
Таємниці довіряв,
перед нею серце відчиняв
негаразди тамував,
а час 3 роки вже нарахував.
Вже 2-гий день доходить,
а телефон усе не дзвонить
він сидів і думав,
напевне вже забула.
Збрехала що до нього щось відчула,
її йому не вистачало
повітря у квартирі бракувало.
Смутно одягнувся
кудись тянуло наче мусить.
Пішов туди до парку
а там сиділа пара,
обнявшись щиро так сміялись
з ним почуття уже негрались.
Знайомий голос
синій куртки колір,
він немов застиг
тихо прошептав: "Невже це ти...",
Невже сидить вона, такої більш нема.
Хотілось підійти-спитати
та непішов продовжував стояти...
"Як же так...", тихо мовили слова.
"Як вона могла!!!".
Неміг їх бачити, і вирішив піти,
обманений з опущеною головою
пішов назад додому. Не друг мені вже Рома...
Важко підніматись, у голову все не вбивати.
Так тиждень вже минає,
та лиш її душа бажеє!...
Серце стогне дивними сльозами,
та смутно грають всюди чутні гами.
Потрібно сильним бути,
її кохає та відпустить
бачив власними очами,
звичну вже оману.
Вона цього не бажає,
і хоч ток боляче... Всеж відпускає.
Час лікує рани, ти лишає за собою шрами.
Пройшло півроку, він закохався.
З іншою вже ходить.
Вже іншою він милувався,
та вжеж остерігався
зрад важких, блефувань німих.
Забув про ту колишню
на вулиці розквітли вишні,
а вранці СмС прийшла:.
" Ти мені за все пробаЧчч...",
в нього закрутилась голова
коли читав оті слова.
І ще більше написала
та уста його вже не читали.
Про те що його кохає
він давно вже втратив віру... Незавжає.
Дочитав і посміхнувся,
до неї б ні за що він не вернувся.
Коли кохають, завжди все пробачають.
Та лиш не 3тю зраду!!!...
Він так її кохав...
Дві зради пробачав
Він так її жадав...
Букет тюльпанів дарував.
Він так її хотів...
Проте любов лиш він беріг.
6 квітня 2011 року ...
Любов в трьох не можлива... Господь такого не приймає... 
Ох ці дівчата з вигодою,
