Кохана від’їжджає до іншої європейської країни,
А я продовжую посміхатися, ніби нічого й не сталося,
Та день-у-день відволікаю себе абичим попри сумління,
Зображую, змальовую собі деталі нікчемного нарису.
У світі, посірівшім від несказанності , болю і печалі,
Ми не можемо тримати все в собі, ховаємо невибагливість,
Ковтаємо весняний смуток, цураємося, перше, моралі,
Вона, наче мале дитинча, проявляє до нас зацікавленість.
Всілякі перемир`я. Знов війна. Та лагідна рука тримає.
Хіба не означає це те, що нас двох супроводжує надія,
Що буреломні сутички в моїм/твоїм небі швидко вщухають
Задля того, щоб знову відміряти час визначальної події.
А що я. Мабуть, з кожним місяцем стану дедалі зразковішим.
Порівняю в собі вади, недоліки й достатки, згорну в єдине .
Холодними ранками кава не буде настільки бадьоріша.
Кохана від’їжджатиме до іншої європейської країни,
бер 2013