Я так хотіла дати тобі серце,
Усю любов, що спалює дотла.
Нічого. Якось буде. Все минеться.
Хотіла зберегти. Не зберегла…
І ти пішов. А я не наздогнала.
Боялась?Не хотіла? Не змогла?
Моя душа кричала і стогнала,
А я мовчала,випита до дна…
А я жила тобою і для тебе,
А ти, мов вітер—вільний самолюб.
Пішов. Мені на плечі впало небо.
І був лиш він—прощальний шепіт губ…
…Печаль і втома посплітались туго.
Моя любов, немов гіркий полин.
Я так хотіла тобі бути другом…
Заплуталась…Життєвий лабіринт…
Так глибоко і вдало. Ніби звичайна тема, а зовсім по-новому розкрита. І метафори - справжні творчі самоцвіти. Молодець. Продовжуйте творити чудеса!
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені аж незручно,бо кожен Ваш коментар вводить мене в сум'яття.Дякую дуже-дуже щиро за прекрасні слова. Я не якийсь великий поет,тільки вчусь(сама),тому для мене це надзвичайно приємні слова!!!
