На плечах у мене живуть дві істоти
Вони позбавляють мене від турботи,
Вони мої порадники і вороги,
Вони то звільняють мене то заковують знов в ланцюги
Я раніше й не здогадувалася про їх існування,
Та одного разу шукаючи відповіді на свої питання,
Почула з лівої сторони шепіт й слова:
"Забуть, про все , це все фігня."
Та раптом такий самий голос з правої сторони:
"Є шлях для порятунку, ти його знайди.
Ти повір у себе, всередині сили віднайди,
І ніколи не здавайся, до світла іди!"
І знову чую голос зліва:
"Віддайся похотті, ти ж сама цього хотіла…"
І я у розпачі, до дзеркала підходжу,
І я лякаюся, бо дві істоти на плечах знаходжу.
Вони нашіптують мені дивні слова,
Від яких в мене кругом іде голова
Я збожеволіла? У себе питаю…
Це все не реально, і очі закриваю.
Відкривши їх, я розумію,
Що все таки я втратила надію,
На те, що все привиділось мені,
Я все таки втрачаю розум, крутилась думка в голові…
Та раптом заспокоїлася і все це за правду прийняла,
Мені ж з ними жити, і від безсилля я заридала...
Ну що ж треба навчитися їх не чути ,
І про існування їх спробувати забути…
Або ж прислухатись до них вони ж про мене дбають,
Від болі і розчарування все таки оберігають,
Хоча нашіптують мені протилежні речі,
Я до них звикаю, вони рятують мене від порожнечі
24.02.13 14:15
