Один за одним йтимуть місяці:
За груднем січень звично вже минає,
І змінять люди враз календарі,
Змінюсь і я, загояться всі рани,
Нанесені тобою. Втім, чому
Приніс ти лише смуток, біль, печалі?
Чи я не загадковість цю люблю,
Якщо мене вона в тобі зачарувала?
Заради кого я відкрила очі
На свій талант, майбутні перемоги?
Чия увага була мені дорожча
За похвали усіх моїх знайомих?
Хто мене змусив гірко так страждати
І бачити себе, недосконалу,
Хоч плакати, боятися, не спати….
…та до свого тягнутись ідеалу?
Невже не ти мене навчив радіти
Тому, що лиш всміхнувся ти мені,
Марити щовечора і снити
Про погляд цей і голос твій ввісні?
Я знаю, я змінилася, та втім
Цього ти не помітив. Може, згодом
Мене нову зустрінеш і тоді
Ти змінишся і зміниш мене знову.
