Знову вечір об'явився
Прохолодним вітерцем,
Знову сумно, знову гірко,
Серце дихає вогнем.
Розійшлися ми з тобою,
Не зійшовшись ні на мить,
Я змиритись з тим не можу,
Хай життя мене навчить !
Чом вона навіки з іншим ?
Як від смутку утекти ?
Чом ті роздуми колючі
Мучать душу, мов глисти ?
Кожен вечір, як будильник,
Відпочити не дає,
У думках вона стабільно
Переслідує мене.
Ну чому мені так важко
Стерти з пам'яті її ?
Ну чому вона постійно
Появляється у сні ?
Доки можна підкидати
Свіжі дрова до вогню ?
Ну чому усе так склалось,
Ну за що, за що, чому ?
Цих питань існує безліч,
Тільки відповідь одна,
В довгих пошуках котрої
Розболілась голова.
Я б усе віддав для того,
Щоб змінити щось тепер,
Та, на жаль, занадто пізно,
Шанс останній вже помер.
