Іде двобій. Ціна – життя.
Все почалось занадто просто.
Суперники різняться зростом.
Назад немає вороття.
Поміж дерев глухонімого листя,
В чеканні тисячі очей.
Підряд вже декілька ночей
Безбожне, хтиве товариство
Чекає смерті одного.
За що, ніхто не розуміє,
Поразку кличе хто як вміє
Не має значення кого.
Суперники давно стомились,
Та голос з натовпу луна:
«Чому ніхто ще не вмира?»
Забути змушує про милість.
Хтось запитав про досить дивне:
«Із чого все це почалось?».
Та відповіді не знайшлось,
З якої радості чи кривди,
Розпочалася ця вистава.
А правду знали лише двоє,
Та й ті - учасники двобою,
Яким здавалося замало,
Трьох днів без їжі та спочинку,
У них була своя мета,
Що вартувала їх життя -
Кохану врятувати жінку.
Вона з дитям втекла ще вчора,
Від мстивих намірів людей,
Що не відводили очей,
Тепер від центру кола.
«Гадаєш можна закінчити?
Ти справді так її кохав,
Що все на світі би віддав,
За право їй щасливо жити?»
«А я гадаєш був би тут,
Якби кохання не було,
І серце з болю не гуло,
Від думки що вони помруть?»
Ніхто не бачив тої миті,
Як леза блиснули в руках,
Та попрощавшись у думках,
Два вороги були убиті.
Два вороги. Чи справжні друзі?
Шукайте відповідь в собі,
Загублені у тій юрбі,
Що замикає Вас у крузі.