Вже свічка погасла, вже ніч за вікном...
В постелі так душно, не спиться...
О сон! Ти зімкни мої очі скоріш,
То може мій милий присниться!
Години ідуть, я в постелі лежу,
Лиш сон на очах не спочине,
А місяць крізь вікна ллє блиск золотий,
Золотить малюнками стіни...
Устану з постелі, вікно відчиню,
Хай вітер, що в полі гуляє,
Розкаже, що робить мій милий тепер, –
Мене як раніш чи кохає?..
У небі спокійно так зорі дрижать,
А вітер листочком шепоче;
Завів соловейко дзвінку трель свою –
То плаче, то знов зарегоче...
І вітер, і зорі, і місяця блиск,
І та дзвінка трель солов’їна,
Здається, що все це гукає мені:
«Тебе він кохає, дівчино»...
А нічка холодна – вже чую мені
Тремтіння пробігло на тілі;
Іду вже, лягаю у теплій моїй
Постелі, м’якенькій і білій...
Заснула дівчина, а місяця блиск
У неї на косах іскриться.
Крізь сон щось сміється дівчинка моя –
Видать, що вже милий їй сниться.
Канстанцыя Буйло
Дзяўчына
Ўжо сьвечка пагасла, ўжо ноч за вакном...
Ў пасьцелі мне душна, ня сьпіцца...
О сон! Ты самкні мае вочы скарэй,
Мо мілы сягоньня прысьніцца!
Гадзіны ідуць, я ў пасьцелі ляжу,
I сон не змыкае мне вочы,
А месяц праз вокны лье сьвет залаты,
Малюнкамі сьцены залочэ...
Устану с пасьцелі, вакно атчыню, –
Мо вецер, што ў полі гуляе,
Мне скажэ, што робіць мой мілы цяпер, –
Мяне як даўней ці кахае?...
У небе спакойна так зоркі дрыжаць,
А ветрык лісточкам шапочэ;
Запеў салавей звонкай трэльлю сваей, –
Заплачэ, то зноў зарагочэ...
I ветрык, і зоркі, і месяца сьвет,
I звонкая трэль салаўіна,
Здаецца, што гэта гукае ўсё мне:
– «Цябе ён кахае, дзяўчына»...
А ночка халодпа: ўжо чую, як мне
Дрыжаньне пабегла па целі;
Іду ўжо, лажуся у цёплай маей
I мягкай і белай пасьцелі...
Заснула дзяўчына, а месяца сьвет
На вочы і вусны лажыцца.
Праз сон штось сьмяецца дзяўчынка мая;
Відаць, што ўжо мілы ей сьніцца.
ID:
424080
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 11.05.2013 05:24:21
© дата внесення змiн: 11.05.2013 05:24:21
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
