|
Гетьманщина.
(ЯНУЇДА)
Вергілій-батько хай потерпить -
Оце нам треба «перетерти».
І Котляревському уклін, -
Як річ про те, що чеше всім…
Гетьманщина -то не країна,
Бо Україна – це родина,
Це рідна мова солов΄їна,
Її поля, річки, ліси,
Чи є де більшої краси?
Гетьманщина – то атмосфера,
Така собі, пробач, «химера»,
Що злізла з даху крізь дорогу…
І звідти всім нам тиче роги,
Ховаючи свої копита,
Пригрілася біля корита…
І та нечиста дивина
До церкви може заходиться,
Лиш одного вона боїться -
Боїться правдоньки вона.
__________________________________
Наш перший гетьман був моторний
І з пики, начебто, козак,
Удавсь на всеє зло проворний
Завзятіший і з «комуняк».
Коли Горбатий спалив Трою,
Зробив із неї скирту гною,
І всім крадіям волю дав,
Тоді ж «хатинку» й він придбав…
Ото вже був гетьман такий:
Між крапельок …, а сам сухий.
Було всього у нього повно…
Та швидко розпродавши човни,
(На чорний день собі складав…)
Спаливши всіх козаків вклади…
П΄ятами швидко накивав.
Другий був значно плюгавіший -
Зірки ракетам малював..
Для зятя все..., і донці трішки
Тож теж кишені набивав…
Та клятий Мельник «довгі вуха»,
Байки усі його підслухав…
І їх народу розказав…
Народ зібрався на Майдан, -
Зігнали «батька» «під паркан».
А третій був у нас бухгалтер,
І не бух-галтер, - счетовод!
Кричав: «Закрию всіх бандитів!»
І так дурив він свій народ.
З Параскою він цілувався,
Та дуже швидко обісрався...
Як й люди ж бо не всі дурні,
А руки, що «ніщо не крали»,
По шию були у гівні.
Четвертий наш Янеєм звався,
З братвою рано скорєшался..
Посидів він то тут, то там…
Ще швидко помирився з третім…
Й змирилися не по грошам…
І не з любові, не з бажання -
Скоріше навіть навпаки!
Змирилися проти Юлони -
ЇЇ «закрили» залюбки.
Бо та Юлона, суча дочка,
Розкудкудахталась, як квочка,
Гетьманів не любила – страх!
Давно вона уже хотіла
Щоб їхні душки полетіли
К чортам, і щоб і дух не пах!
Юлона зпершу не змирилась,
І з криком річ таку вела:
«Прости, народе! Проступилась,
Я, далебі, дурна була;
Нехай Яней сідла рутульця,
Нехай спиха Литвина з стульця,
Бо він поселить тут свій рід.
І тілько щоб донецьке плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, владу, вид».
На те гетьмани відповіли:
«Коли сверблять у кого спини,
Чи ребра, морди і боки;
Нащо просити вам чужого?
У нас великі кулаки
Почешуть ребра вам і спину;
Коли ж то мало, то дубину
Беркут на ребрах сокрушить.
Служитимемо малахаями,
Різками, кнуттям і киями,
Так що притишкніть і мовчіть!».
В гетьманів все пішло як треба:
Замість Юлони буде Геба…
В столицю всунуть нам Попова...
Їм всім потрібна «друга мова» -
Ми «фєню» станемо вивчати,
А Королевська Друга – мати!
І все так досі полишилось,
Та Януїда не скінчилась.
Проффесор з Даун Басу - друг…
От щастя привалило … вдруг.
Та кляті вибори здалися,
І людське море аж реве…
Слізьми троянці облилися:
Прокуратура свіх гребе...
Чиновників так розчухрало,
Багацько й війська тут пропало.
Гетьман кричить: «НеПутіну΄!
Пів Криму просто в руки суну,
Аби на морі шторм утих»
А як захочеш, то й штанину…
Собі на голову вдягну.
Нептун із давна був дряпічка,
Почув гетьманів голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Бо Крим для Путіна кусок!
«Ти ще трубу віддай в додачу,
тоді я вітри схамену…
Домовились…
Люд ледь не плаче…
Куди йому вже до Риму?
Хіба як здохне чорт в рові!
Як повернеться хан до Криму,
Як женитсья сич на сові.
Хіба уже то хоч Юлона,
Щоб їм вказала макогона,
Та досі слухає чмелів!
Коли б вона та не бісилась,
Подумала і зрозуміла:
Що ж їй Юпітер ізвелів".
Коли б Юпітер ненароком
З Олімпа глянув і на нас
І кинув в Київ своїм оком -
А там гетьманський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався;
Янея б лаяв на ввесь рот:
"Чи так-то, гадів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт".
Яней будує власне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На панщину весь люд погонить,
Багацько хлопців упече
На сім грошей собі заробить
А після, від усіх втече.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь,
Тож скажемо їм браття:
Геть!
Ото ж бо люди обирайте,
І Котляревського згадайте,
Шевченка, Лесю та Франка,
Пісні співайте, гопака,
Але
«..село неначе погоріло,
неначе люди подуріли…
Самі на панщину ідуть
і діточок своїх ведуть…»
Суспільство наше дуже хворе…
Не продавайтесь! Бо то - горе!
Так Україну окрутили,
Що вже ми тут не хазяї.
Все розпродали і купили:
Тепер усі ми злидарі.
Ті, що на кріслі,.. біля нього -
Немає вибирать із кого.
Що за особи, - хай їм грець!
Один «здихає» від яєць,
А другий, схожий на кроля,
Тхора, гадюку (може зайця) -
Побіг жалітися на пальця!
Там "королівські і германські"
Розумніші за всіх вкруги.
Вони - є наші вороги.
__________________________
Залишимо се поки без моралі,
Подивимось на те, що ж буде далі:
Яней продав трубу і мову…
Бо захотілось йому знову
На Гетьманщині воссєдать…
Проте не все воно так сталось
Як це тоді собі гадалось -
Закон йому порушив плани:
Де два хохли там три гетьмани.
Гетьманщина – не божий дар,
А нові вибори –пожар!
Яней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів як сніг.
Тікати всім туди звелівши,
Чимдуж до човнів сам побіг.
Попи у дзвони задзвонили,
По улицям в трещотки били,
Яней же на ввесь рот кричав:
«Хто в бога вірує — рятуйте!
Рубай, Козли, гаси, лий, КУЙте!
І хто ж таку нам Кучму дав?»
Яней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився.
Скакав, вертівся і качавсь.
Він бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа
Хоча накрав шапок він кучу,
А в пеклі жарко і смола...
Як хвиля хвилю проганяла,
Так думка думку пошибала;
Кремлівським руки протягав,
"Надеждою" хоть підкреплявся,
Но перемін він страх боявся,
І дух його ізнемогав.
Не знав же і куди ступити
Яней з синами горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Пожар не всі човни забрав.
І миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко раховали,
І скілько но не коверзовали,
Та все було, що не оне.
Один з до*баської громади,
Насупившися, не змовчав
І, недослухавшись поради,
Він носом землю вколупав.
Там був пройдисвіт і непевний,
Всім відьмам, мабуть, родич кревний -
Упир і знахур ворожить,
Умів і трясцю одшептати,
І кров христьянську замовляти,
І добре знав греблі гатить.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, пораховати,
Що розказать — йому вже дати;
Ні в чім не був страхополох.
Рахметом всі його дражнили,
А наші звали - кум Охрім.
Відомі люди говорили,
Самому ж, незнайомий він.
«Мене боги тобі послали
І так сказати приказали:
Щоб ти нітрохи не журивсь,
Пошлють тобі «щасливу» долю,
Щоб учинив ти "нашу волю"
І швидше в Рим переселивсь.
Збери, всі човни, що остались,
І гарно зараз їх оправ;
Придерж своїх, щоб не впивались -
Свою «Сіцілію» остав.
Пливи і не журись, небоже!
Тобі б хоть де…, - скрізь буде гоже.
Та по Олімпському закону
Уже ти пекла не минеш:
Бо треба кланятись Плутону,
А то і в Рим не допливеш.
Якусь тобі він казнь накаже,
В Ростов дорогу, в Рим покаже.
Яней від нього одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к партійцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.
Вони ж бо тільки но відплили –
Ще землю видно із корми…
Так зразу сурми засурмили..
Юлона вийшла із тюрми…
Це треба бачити усім –
Докладніше Вам розповім:
Кирєєв нализався в хлам,
Моливсь, кричав, застреливсь сам.
Кидалов вже підрахував,
Розпродав все і дьору дав.
Хазаров за неділю вивчив мову,
Її і викладає у Москві.
Про ту пору, таку чудову,
Народ складатиме пісні.
Наталка просто впала в ноги:
«Пробачте мамо, бо дурна!»
Мірошник вліз до сінагоги –
Мовляв: земля всього одна.
Колісний майстер - знавець мов,
Щось на останок відколов,
А потім сам пішов топитись.
Народ зібрався подивитись…
Все склалося – на бога ради…
І зрадники побігли з Ради.
Побігли з відти й інші кралі…
Так ми дійшли і до моралі.
______________________________________________
Пригрілися ге'тьмани разом з холуями,
І будуть триматися за крісло киями..
Будьте певні, не захочуть підти мирно, тихо…
Будуть боронитися, зроблять людям лихо!.
Не ховайтесь, а вставайте!
Кайдани порвіте:
За майбутнє України!
Волю боронити!
Хоч буде мером з нами Клич:
Скидаємо гетьманів з пліч!
Геть казнокрадів, лихварів,
Адже народ наш не здурів!
Народе, українці, браття!
Всіх Черновецьких – до багаття!
А землі і добро – народу..
Бо ми ж козацького то роду!
І діти і онуки – козаки.
І Україна рідна – наша мати
До неї мають лиш на Ви звертати!
Вона нам дала все,
Щоб гідно жити…
Чого не вистачає Вам?
Ви діти……?
А от продавшись…
Не кивайте…
Бо то вже буде ваша воля…
І про дітей своїх згадайте…
Яка чекатиме їх доля?
Невже за срані папірці
Або за гречку із Китаю
Ви продасте і честь батьків,
Чи підете в бандитську зграю?
Продати душу досить раз
Нема різниці де і за що
На все життя буде тавро -
І не відмиєшся… нізащо
Коли підете обирати
(це право кожної людини)
То подивіться собі в душу –
З ким ви б залишили дитину?
Ви подивіться їм у вічі
Не на плакаті – то картина
Ви вірите їх обіцянкам?
Та то ж звичайна гетьманщина!
Гетьманчики і інші лиходії,
Нема уже на вас надії…
Немає совісті у вас –
Закінчуйте свій марнопляс.
Нащо вам тая влада треба?
Чи хочеться поцарювати?
До бога і людей вам як до неба…
Нащо диявола вблажати?
Про мову, наклеп і багатство…
Яке б іще придумать лядство?
Іще пенсійну, податкову…
За всі реформи вам уклін:
Вже повставали ми з колін,
Покращало сьогодні всім…
Яку б напасть придумать нову?
Візьміть усі реформи Гибка,
Хоч їх у руки взяти гидко!
І з молдованською, Папшою,
Ідіть. Та не кривіть душою.
А ми зберемось разом брати –
Братів безвинних визволяти,
Отримати свободу, волю!
Це наш обов΄язок і доля!
РS Крадії і казнокради
Схаменіться бога ради,
Пам΄ятайте, на сльозах
Счастья не побудувати,
А в історію ступати
Можна тільки по ділах.
ID:
425088
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 15.05.2013 12:44:46
© дата внесення змiн: 19.10.2018 23:06:12
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Попрацювали Ви над цим твором ого....
