НЕ ВІРЮ Я У ЧАНЬСЬКИЙ («ДЗЕНСЬКИЙ» У ЯПОНСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ) СМІХ*
Справжнє життя, котре реалізується вкрай рідко, тільки особливо духовно обдарованими, існує у зоні не дуальності, монізму. Там нічого не порівнюється, не оцінюється; там все здійснюється у радості серця, бо все своєчасне, доречне, на користь – будь то похвала, чи покарання за людськими мірками; там все обирається не вибираючи, на основі піднесеного розпізнавання, сумірності, співчуття, доброзичливості…
А от сміх, це вже оцінка, ставлення, а , отже, переривання суцільності справжнього життя, перехід до дискретності існування, існування у режимі недосконалості…
Де можна сміятись,
Там можна, ймовірно, і плакать…
Ідуть завжди поряд, у зв’язці –
Смішне і сумне…
У Правді життя
Не знаходять шпарин
Для емоцій.
Там Правди потік:
Все на місці –
І добре,
Й страшне…
*Вважається, що чань-буддизм, чи не єдине духовне учення, де сміх не тільки дозволяється, але і є обов’язковим.
Олександр Штань
