Ти обіцяв поряд бути. Ти обіцяв підтримувати. Ти обіцяв вивчити мене в університеті. Ти обіцяв жити до ста років...
Ти хотів видати мене заміж, побачити внуків і... і обіцяв, що дочекаєшся.
Ти любив мене більше за усіх. Ти виростив мене. Виховав у мені людину добру, милосердну, сильну духом...
Але ти пішов і це зламало мене! Чуєш?
Ти був єдиним хто вірив у мене! Єдиною людиною, яка повністю розділяла мої погляди, вподобання, захоплення... Людиною, яка ніразу не сказала мені: "Ти не зможеш, ти нічого не варта. Ти нічого не досягнеш!".
Ти мене чекав... Чекав кожних вихідних як свята, щоб я приїхала додому і хоча б сказала тобі "привіт", а я так рідко приїжджала додому. Так рідко розмовляла з тобою. Вся в своїх справах, навчанні, роботі...
...І цілий тиждень не згасала твоя душа... Ти чекав на мене, щоб в останнє побачити, а я навіть не зайшла до тебе у кімнату... Вибач, я не змогла...
Ти ж обіцяв завжди бути поряд, дідусю, ти обіцяв... А тепер тебе немає...
Тримайтеся! 
