Я згадую, і не відчуваю. Хіба те, що не відчувається, має якесь значення? Жести, дотики, тремтіння, буття. Усе воно мертве вже тоді, коли ще живе. А може, воно не є живим насправді ніколи. Я не відчуваю каміння на своїх святинях, чи не відчуваю самих отих святинь, ніби вони завжди були фальшивими, хоч найсправжніми залишаються досі, або ж просто... святині не мої і в них не було мене. Чи відмерла я, а вічне лишилось нестлінним, чи ж власноруч умертвила вічне.
Усе готове прийняти бірки, усе продається, замінюється, купується, і немає нічого єдиного. Чи варто вважати за втрату те, що було втраченим ще до початку? В мене ніяких втрат, бо ніяких відчувань. Це як судомно триматись за пристань, а потім раптом пристань тане, як пісок – крізь пальці. І ти думаєш – а була пристань? Ось кучка піску під ногами, а пристань – хіба була?
І люди навкруг засуджують себе на іллюзії. Таку одвічну тему – іллюзії – не варто й порушувати. Тільки якщо усе минає – отже нічого не має значення. Лиш згустки відчувань, а щось вагоме за ними – присутнє і відсутнє водночас. Каркас, що зникає, може періодично, може стабільно, та однаково невблаганно.
І хтось міняє спогад на пристрасть. Скасувати, закреслити.
Хтось зрікається втрат.
Руйнація як втеча, як вихід, як початок пілігримства – нестоптані сандалі.
І кажуть... минуле наче прив ́язана консервна банка – чим дужче тікаєш геть, тим голосніше брязкотить вона позаду. Але ж немає їх там, банок, обернись – і навіть сліди позагоювались. Якщо немає, значить, не було. Хіба свідки твого минулого постійно голосять? Ти сам його свідок, ти сам вирішуєш, проміняти справжнє, чи лишити його єдиним істинним (усе міняється, усе продається...). А якщо проміняти, то не було істин. А якщо проміняти, то не було минулого. Де свідки? Я без відчувань – і я з тим минулим, яке обираю сама.
люди навкруг засуджують себе на іллюзії. Таку одвічну тему – іллюзії – не варто й порушувати. Тільки якщо усе минає – отже нічого не має значення. Лиш згустки відчувань, а щось вагоме за ними – присутнє і відсутнє водночас. Каркас, що зникає, може періодично, може стабільно, та однаково невблаганно.
І хтось міняє спогад на пристрасть. Скасувати, закреслити.
Хтось зрікається втрат.
Руйнація як втеча, як вихід, як початок пілігримства – нестоптані сандалі.
як знайомо)
kappa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
