Я сплю, мабуть…збирається на дощ,
Завжди любила,як шепоче вітер,
Я часто думаю, що то у шибку хтось
Замість дощу мені палкі привіти
Іздалеку з любов'ю посилає.
Так дивно. Ну скажи, кому і хто?
Задарма геть нічого не буває.
Накину я на плечі лиш пальто
І вибіжу у двір, ану ж бо ти,
Такий нежданий, і промок бушлат.
Я геть розвію млу від самоти.
Але не ти…То інший йде солдат.
І скільки ще обманювати стану,
Ні…не когось, себе. Отак завжди.
Коротка стежка до жалю й обману.
Ти почекай, та дочитай же ти.
У кожного на світі долі різні,
Як жаль, що не судилося пройти
Нам вдвох. Та щось міняти надто пізно.
Ми розійшлись на просто «Я» і «ТИ».