Душею вирву з хаосу думок,
Мов чистий діамант, безцінне слово,
З цеглинок-слів зросте новий рядок,
З якого вірш почне свою розмову.
Не буде в ньому пафосу прикрас –
Ранковою росою вийде з серця,
І, почуттям примножений встократ,
В мрійливу даль прочинить тихо дверці,
Розтане в нім буденності тягар,
Морозивом липким стече по стінах,
Надії вийдуть сонцем з-поміж хмар,
І в казку обернеться днів рутина.
В похмурім світі тьмяних кольорів,
Де з поглядів сочиться хтива заздрість,
Де вештають з обличчями щурів
Цей віршик – лише купка скромних кадрів,
Для тих же, хто тут щирість пам’ята,
І зло в добрі духовному хоронить,
Втопивши черствість в розмаї октав,
Він стане океаном без кордонів.
Хоч з висоти, крізь гордості вуаль
Не всі знайдуть у вірші тому правди,
Комусь чужа-бо мирна пастораль,
Погляньте: під ногами ті смарагди,
Що їх давно шукаєте дарма,
Вони в пилюку втоптані роками.
Сп’янілі хмелем привидів-оман,
Закопуємо власними ж руками
Пожовклі оберемки давніх мрій,
А варто лиш відкрити ширше очі –
Цвіркун в травичці, в небі журавлі
Невже при цьому в грудях не тріпоче?
Утік за горизонт червоний диск,
Так невмолимо й час для нас втікає,
Ловімо ж свого сонця теплий зблиск,
Допоки він не згас за небокраєм.
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але людство занадто примітивно мислить у більшості своїй, одурманене гріхами... і загрузло по груди в те болото гріхів, з якого під силу вибратися одиницям...
Нехай буде добре всім, зла ж немало в світі цім...
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і то правда...людство потребує духовного переродження, чи точніше - відродження...одна надія поки що - друге пришестя Христа....може хоч він наведе якийсь порядок серед цього безладу і свавілля...
Думки в голос.
Пишіть , друзі мої, Якщо пишеться, Може щось по нас Тай залишиться. Прочитає хто Думу давнюю, Пригадає хто Днину славную. Днину славную, Чи не славную, Як вже вийде там, Що судилось нам. Складуть літопис Із віршів отих І судитимуть Нас усіх по них. Нас судитимуть Судом правидним Нема місця тут Людям завидним. Дав Бог кожному Крихту талану І дорогу дав, Різну, - не одну. Та дороги всі В одну сходяться Між поетами Так вже водиться, Що торуєм шлях, Щоб почули нас, Як сьогодні ні, То в прийдешні дні. Слово праведне Проросте зерном, А пусте простим Зійде бур’яном Його виполять, Не жаліючи, Тому думаймо, Слова сіючи, Щоби нива та Колосилася, А бур’ян-трава Не пробилася !
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую! це ваш власний вірш в коментарі? дуже мудро...)