Малими кроками до мене
ти йшов не оглядаючись назад
так ніжно, наче із поеми
перебирав в руках зів'ялий виноград.
Була весна, цвірінькали пташки
любов горіла в тендітних, молодих серцях
душа торохкотіла під ніжні пісеньки
випромінюючи щастя в дорогих очах.
Розсипаючи виноград навколо дому
минав людей, минав стежки
ти відчував мою чарівну вроду
розсуваючи по кишенях сумні думки.
Гордість твій смуток ховала
боявся зізнатись в цьому ти мені
вона одна про все таємне знала
і терпко плакала увісні.