я народилась у грудні,
було в біса холодно,
між ескалатором поверху третього і п ́ятого,
в стінах кольору синьої хвороби,
справа від автомату з колою і дешевим ланчем -
станція Святого Духа,
то була станція Святого Духа.
вуличні музиканти ревли і гупали,
майже трупами перехожі слухали, лицями
дірявими наступали на футляри
розкриті - там мовчав Кінг і навіть Ганді
відмовчував скляні двері,
де раз-у-раз в такт басам стогнало
метро
на станції Святого Духа.
я народилась о двадцять другій ранку
о двадцять другій нуль нуль,
і нуль нуль весь в мені,
і він ще досі зі мною чи замість мене.
я пам ́ятаю чиїсь мартінси спинені поряд,
потертий джинс, пакет з паперу
що шурхотів,
булку і каву в пластику - то був ти.
ти тоді блукав еспланадами, читав вірші
на сходах меморіалу Лінкольна,
мав якусь дружбу з музикантами Санта Катаріни
і їв з ними часом булки на тій станції
о двадцять другій ранку.
на станції Святого Духа.