Ми лежали, ми кричали, вкриті мовою мовчання.
Лиш співала колискову, тихо вулиця навколо.
В тебе кров на пів солодка, як наркотик з алкоголем,
Захопив нас дивний лоскіт, і по мандрували в космос.
Ми летіли, смакували, кайфували, відривались,
Падали шматками фаршу на святковий стіл.
Били стіни головами, планували, руйнували,
Не збудований конструктор наших тіл.
Без сусідніх нарікань, закохав тебе до стану,
Ейфорійного страждання. Ми зривалися із місця,
Ми зливалися в створіння, де багато рук і ніг.
Перейшов рубіж без тями. Нікотин пішов по плану.
Захотів він і тебе, взяти в свої муки, закрутити на всі сто,
І тримати у полоні твою ніжність і красу.
Ми стирчали, ми горіли на екваторі сиділи,
Опустили ноги вниз, сумнів підпирав під горло.
Та зумів я взяти подвиг, і у нелегкій війні,
Врятував я твою вроду, і подарував весну.
Ми жували, полювали, підкорялися бажанню,
Здійснювати все що ми носили в голові своїй.
Ми торкалися ночами, співвідношення між нами,
Стало наче буревій, все розбили на частини.
Ми лежали як насіння, цілі місяця, години.
Під дощем та без причини, малювали сни.
У реальному сюжеті, розцвіли на ниві щастя,
Та сплелися під землею, а на верх зросли в букеті.
Там на вільному повітрі, обережно та насильно,
Зобов’язані ми жити, нам подарували шанс.
А під ранок теплим чаєм та туманом оповитим,
Ми лежали й що є сили рахували час.
Ми лежали, ідеали, мокрі не від сліз тіла.
Вони тихо промовляли, може хоч би і ще раз...
ID:
441826
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.08.2013 17:52:23
© дата внесення змiн: 06.08.2013 17:52:23
автор: Максим Жембровський
Вкажіть причину вашої скарги
|