«Неможливо перетнути Дублін не наштовхнувшись на шинок.»
(Джеймс Джойс)
Ліффі – це мажорна струна банджо
Натягнута між кольоровими дверима.
Хью*, одягни свій костюм смугастий –
Лінії нагадують перехожим провулків
Їх життя пришелепкувате.
Що шукав ти
У цих плямах фарби на полотні?
Ти знайшов спочинок у воді –
Бо вода це теж фарба – найкраща…
Недарма річка Поддл
Досі ховається –
Чи то від сорому,
Чи то від дивака Оскара**
Того, що казки
Писав своїми зболілими нервами.
Бернарде! А ти вмів грати на скрипці
Свого тата-алкоголіка?
Він принаймні знав,
Що шукає на дні келиха,
Що ховається в глибинах
Терпкого віскі,
І чому воно спочиває
Так довго в старезних діжках.
Бернарде***, чому ти постійно
Вигадував свою виставу
І уявляв, що існують твої глядачі?
Ти грав свою виставу для себе…
Тільки для себе…
Навіщо?
Примітки:
* - маю на увазі Хью Лейна (Sir Hugh Percy Lane) (1875 – 1915) – дивак був ще той…
** - коли про нього говорять, то завжди згадують за що його посадили, а про його неймовірні казки ні гу-гу…
*** - я справді не знаю, чому він все життя грав вар’ята. Ну, не знаю і все! Ірландцем він був та й годі…
Хотів назвати вірш "Snagcheol Baile Atha Cliath" але передумав...
Гані кольори в Ваших багатострунних мемуарах, пане Маклех!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це не мемуари. Це думки про трьох великих дублінців: Хью Лейна, Оскара Вайлда, Бернарда Шоу. Непричесані думки - тому джазові... Я з ними, звісно, не був знайомий...
Боже, як смачно звучить Ваша Ірландія по-українськи! Ви, завдяки своєму мистецтву, ще доведете нашим вченим, що ірландці насправді вийшли з України. Після такого вірша я б з цим не дуже сперечався...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00