Де хащі розляглися недолугі,
Зім’явши стежку до хистких воріт,
Проймаюсь сумом і находить туга̀ -
Десь тут дитинство загубило слід.
Дощі облизують напіврозлізлі стіни
У порослі нестримних яворів.
Шукаю поглядом колись вузенькі сіни
У горбику , що спориші пригрів.
Танцює з вітром бузина крислата,
Лопух присів на глину відпочить.
А спогади мережать білу хату
І двір, що у турботах гомонить.
Бабуся в хустці з бережком блакитним,
Спідниця під квітчастим фартухом;
Глибокі очі з поглядом привітним
І голос, що забрів за пастухом.
Плямистий песик ланцюга волоче,
Руденька Лиска з череди плете
І сум, що цвітом вишні залоскоче
Й лапатим снігом спогад замете.
Сніжинками засіє мої скроні,
Зіниці в тьмяні шати зодягне,
Притулиться до теплої долоні
Та мого щему так і не збагне.