|
В той вечір гітари свистіли так терпко,
Рок-музика била у мозок нестерпно,
Вони йшли на ґанок вдихнути повітря,
Зіткнулись очима, і ось воно: вістря,
Що судомно зводить гортань і легені,
І вмить забуваєш своє власне ймення.
- Привіт. – Він недбало дістане цигарку.
Від руху цих пальців їй стане так жарко,
Так гаряче, млосно, а розум зітхає:
«В брові та у вусі три «гвоздики» має».
- Привіт. – її голос став хрипким зненацька. –
- Ого, а у тебе в брові класна цяцька!
Він кутики губ зведе для усмішки:
- Невже комплімент? – спитає так нишком.
Вона червоніє, їй дихать нема чим,
Свідомість у шоці, а він мов не бачить.
За декілька фраз, завчених, банальних,
Він дивиться в очі, вивчає детально.
Бере ніжно руку, стискаючи міцно,
Веде у кафе на дешЕвеньку піццу.
Всміхається винно: «Пробач, нема грошей…»,
А їй все одно, лиш побути б з ним довше.
Потім повільно їдуть до мосту,
Жбурляють каміння і слухають просто.
Пізніше, приблизно о другій ночі
На даху висотки кричать донесхочу.
О третій ночі приводить додому,
Не цілуючи навіть, шепоче крізь втому:
- Пробач, хороша… я тебе не забуду…
Зникає у ніч. Знак питання усюди…
А назавтра їй жаль, вона дума: «Це зрада.
Адже ми ледь знайомі» - в цім знаходить відраду.
Але розум не кидає знаку туманного:
Чом хороше дівча любить хлопця поганого?!
Ось проходять роки, і у неї робота,
Наречений, машина «Land Cruiser Toyota».
І все правильно ніби, за розкладом, чітко,
Та роки йдуть намарно, а цікаве - лиш зрідка.
І нема у кровІ сплеску адреналіну,
Час лиш капає швидко, немов безупинно…
І, можливо, вже треба скінчити в цім місці,
Але мить – й вона бачить ті очі іскристі.
Зустрічає його у фойє корпорації,
Він тепер мільярдер, а не хлопчик без грації.
Погляд сяє колишнім свинцем розтопленим,
Він не менш здивований і в очах – захоплення.
А її все кидає то в жар, то в холод,
Від нього чути слабкий запах ментолу.
Він галантно запрошує в ресторанчик «Nizza»,
Тут в меню – устриці, не дешева піцца.
Вони згадують все: і секунди, й години
Тої ночі, що в пам’яті – вічно єдина.
Вона гляне оцінливо: трохи понурий,
Нема пірсингу, старший і більше не курить.
Та очі ті ж самі, глибокі-глибокі,
Їм треба свободи й гітарного року.
Він підведеться, простягне їй руку,
Вони підуть на міст, попри довгу розлуку.
І забудеться все – наречений, робота,
Без кохання це все – повсякденні турботи.
Я довго за ними дивилась, підглядала,
Крутила ручку, змінювала правила,
Всі чекали-чекали, доки не засніжило,
Добре, хай Happy end, вони це заслужили!
ID:
453181
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.10.2013 20:15:40
© дата внесення змiн: 07.10.2013 20:15:40
автор: Ніла Ревчук
Вкажіть причину вашої скарги
|