Вона жила надією простою
І вірила, що втрачено не все.
Просила Бога бути кам’яною,
Щоб не зламалось серце вольове.
Вона втрачала рідну їй людину,
І світ для неї був, мов неживий,
Та в серці мала віри ту краплину,
Що батько ще залишиться живий.
Ніякі друзі не вселяли волю,
Коли дивилась на його лице,
А із очей спадали краплі болю,
І тіло було майже не живе.
А так просила Бога почекати,
Не забирати душу ще його,
Щоби останній раз потанцювати
На випускному балу, як в кіно.
Але не дало небо бути поряд
І розлучило віддані серця,
Зламало те, за що так ревно молять, -
Й вчинилась воля нашого Творця.
Холодний дощ упав на світ грозою,
Сльозами батька, який так тужив,
Страшенною, пекельною журбою
За рідною сім’єю, що лишив.
Та він за ними з неба послідкує
І допоможе у потрібний час,
Він не покине тих, кого шанує,
Бо ще у серці сильно любить вас.
