Як ішов між зеленими скелями
До незнаної богом мети,
По степам, оксамитом встеленим.
Типчаком заростали сліди…
Поколінь павутина пружна
Обплітать почала мій храм,
Де щодня відправляю службу,
Обіймаючи плечі вітрам.
Мій прадавній, одвічний, де ти?
Всі шляхи поросли ковилою.
Із душі б павутину здерти,
Через космос прорватись травою.
Крізь віки я міняю обличчя,
Одяг, зачіску, навіть голос.
І все жертвую Ладі свічки,
Все чекаю приходу твого.
Ярославна, Ізольда, Ізіда –
Сто облич однієї любові,
Що по сходах укотре зійде
На жертовник до твого бога.
Вкотре тіло вкривається зморшками,
Знов сивіє коса на плечах,
Хочу вірить – лишилося трошки…
Та слідами зростає типчак…
08 листопада 2013 р.
