***
Заскрипіло колесо історії,
Та працює волі механізм.
Чи то ж ми навіки будем скорені
Тими, хто посіяв анархізм?
Ти стоїш – могутній сивий отче.
Погляд креше блискавки й громи,
І «Посланіє…» Твоє, святе, пророче
Дзвоном шабель, зовом душ гримить!
Ми клялися, падали, вставали,
Піднімали вгору правди стяг,
Ми священну волю здобували
І лишали пам’ять у серцях.
А,здавалося, уже відгримотіло,
Відкотився гомін у степи,
Але миттю, (поки суд та діло),
Новий пан позводив ті стовпи,
Що підперли небо, сонце вкрили.
Але люд одвик од темноти,
Взяв Твою поезію. На крилах
Він готовий в світ новий іти.
Не Коліївщина то, не Катрі стогін,
Не хрущі над вишнями гудуть, -
Чуть могутній голос віча того,
Що здригнуло світ: «Уже ідуть!»
Ми усі візьмемося за руки,
І, гонимі пристрастю подій,
Твої болі, Кобзарю, і муки –
Україна у вогні надій!
Гарний вірш 
