Перехоплює подих... Страшно...
Сірі фарби веселку змінили...
Весно, стій, не тікай у завтра...
Я триматиму стільки є сили...
Все довкола потворне, кволе...
Бавлять тіні дерева кремезні...
Я благаю тебе, моя Доле!
Хай фіалка душі не замерзне...
Хай буяє, росте й квітує,
На коліна поставить морози...
Я за те з усим світом воюю,
Щоб з серденька не капали сльози...
І нехай навкруги усе мрячне,
Все химерне, пусте, без надії...
Попри те, як би не бу́ло лячно,
Я відсто́ю усі свої мрії...
Порожнеча собою накрила
Тих людей, що живуть у цім світі...
Я єдиного зараз так хочу:
ЩОБ ЖИЛИ ВСІ МИ ЩИРО, МОВ ДІТИ!
