Ще одна сторінка із життя,
на ній чорнильна клякса зажевріла,
ще чутно гру старого скрипаля,
в якого туга в серці засиділась.
Десь за вікном хурделиця гуде,
сніжинки вже танок свій хороводять,
а на поличці де лежить альбом,
немов сновиди таракани ходять.
В темних провулках чутно тишину,
від неї мурашкИ по тілі лізуть,
безсоння мучить ніч вже не одну,
останні дні життя стають безцінні.
Пригадую фрагментами дитинство,
якого наче й справді не бУло,
як же любилась мамина колиска,
і як з батьками круто повезлО.
Куди біжать роки, де поспішають?
Чому проходять з швидкістю в сезон?
Останні дні з криком душі минають,
переглядаю поспіхом старий альбом.
Коли і як встиг посивіти волос?
З'явились кляті зморшки на лиці.
Укрився хрипом дзвінкуватий голос,
залИшилась одна на цій землі.
Як важко світ цей стало покидати,
він проклятий, та й рідний для душі,
з яким же болем треба залишати,
частинку рідної й чужої нам землі.
І вже не можна змірять мірчуком,
того зерна, що ти колись посіяв,
воно вже втрачене давним-давно,
бурхливий вітер в полі все розвіяв.
Як мало було нашого життя,
яким потрібним стало це повітря,
не хочеться іти у небуття,
і покидати батьківське подвір'я.
Яким же голубим здається небо,
і зеленішою була трава весною,
прошу, скажіть, що сон це був, хто-небуть,
не посилайте смерті янгола за мною.
Життя, воно, немов на сивій нитці,
що увірветься в будь-який момент,
просіяними дні стають на ситці,
здавалося б дурний експеремент.
Неволею тримається зоря,
її не хоче місяць відпускати,
зірвалася сторінка із життя,
що не хотіла світ цей покидати.
І порохом припав старий альбом,
і скрипки скрипаля уже не чутно,
а десь далеко за чужим вікном,
буянить і ридає вітер смутно.
Сніжинки припинили свій танок,
важким й холодним стало в мить повітря,
вже ранок ломиться в дверний замок,
про новий день співають чорні півні.
ID:
462405
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.11.2013 20:17:00
© дата внесення змiн: 25.11.2013 20:17:00
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|
