В той вечір я була абсолютно розкованою. Наче під чарами. наче усе своє єство випустила на волю. Я хотіла тієї клятої троянди ." Ну що ж ,-подумала я,- матиму!"
Я підбігла по першого стрічного хлопця...
— Привіт, тобі не шкода для мене троянди?
Це був якийсь "смазливый" хлопчик з гітаркою в чехлі, ну такий собі ,капець нагадував дівчину .Ну личко справді дівоче. Я себе зловила на думці , що якщо б я просто пересіклася з цим бідолагою в маршрутці чи ще десь, то ніколи б не звернула на нього уваги. Та я й зараз нічого окрім троянди за його рахунок нічого не хотіла . Я не думала ні про що, хахах, мені було смішно, весело, цікаво (лише у плані реакції на мене) і більш нічого.
— Е-е-е...Привіт. Та ні . Не шкода.
—Ха-ха-ха. Прекрасно! Вуууу-хув!
Я хапаю цього бідолагу за руку і біжу. Він теж біжить (хм ,навіть не супротивляється).Ну що ж, я зрозуміла, що я отримую задоволення від того ,що діється. Ми бігли сміялися неначе обкурені трави.
А я бігла і у вухах звучала якась кіношна музика. Так це було моє кіно, з моєю участю і моїм сценарієм. (До пори до часу то був справді мій сценарій, але . . .та власне читайте далі)
Я біжу і відчуваю,що я не маю сили,що мені важко.я задихаюся. і тут моя рука послаблюється,я потроху відпускаю його руку і....раптом відчуваю як його рука стискає мою і то так міцно, наче ця рука ніколи мене не випустить.
— Скажи , а куди ми біжимо?
— Як це (задишка не дає сказати)..ти ж (знову) казав (. . .) що (дихаю)
тобі не шкода ( . . .) мені троянди.
— Ну так мені не шкода (всміхається) ,але є одне "але" ..
— Що ?! ( з обуренням ,як я умію, мабуть і міміка була яскраво виражена) Тобто?
— Ну -у... я без грошей..
—Пофіг.Викручуйся як хочеш. Ти пообіцяв (задишка) от і виконуй!
Прибігли до тієї тітоньки, у якої я брала свою багряну (бідолашну) троянду.
Кажу :"Ну ось" .Він дивиться на мене. Чарівна усмішка все ж таки у хлопчика з дівочою зовнішністю.
Всміхається , дивиться, спершу розгублено потім єхидно. То на мене зиркне то на відерко з квітами, підходить до оберемка троянд виймає одну із білих ( в голові промайнула думка " хм , а я все ж хотіла білої от вона до мене й прийшла"). Продавчиня усміхається так до нас, і тут цей хлопчина (до речі його Юра звати) хапає мене за руку і тікаємо ми з трояндою, особисто я з подивом в очах, а він із посмішкою на вустах...
Мені було соромно і страшно, цікаво,що ж думає та жінка , а потім якось байдуже. Я подумала,що ми молоді, і робити дурниці поки що можна.Потрібно насолоджуватися життям ,брати від нього усе.
трошки
