Нічого в твоєму житті не залежатиме від слів випадкових блазнів і геніїв,
Коли ти не віритимеш цим словам.
Взагалі, випадковості мають свої прикмети.
Наприклад, вони не відбуваються просто так.
Я зустрів тебе взимку на зупинці метро.
Аж надто юну,
З дикою звичкою не дивитися на співрозмовника.
Ти ховала погляд у гравій,
Так недоречний у світі, в якому є небо.
Я щось говорив про квитки і погоду,
Незграбно намагаючись підвести до віршів,
До твоїх віршів.
Я чомусь точно знав, що ти їх пишеш.
Того вечора ти чомусь пішла за мною.
Тепер ми стоїмо посеред космосу,
Прямо всередині,
бо вісь Землі проходить через мою квартиру,
І змінює своє положення внаслідок твого руху.
Я вдячний тобі за віру одному з блазнів.
