\"Тільки випадковий погляд здатний вловити щось.\"
Франсуаза Саган
Ніхто й ніколи не задумувався над тим, що ховають від нас барви земного світла. Ми звикли бачити світ таким, яким він постає перед очима. Та насправді, ми сліпці.
Правду тобі кажу! Щоранку, перед тим як ти відкриєш свої чарівні очі, десь серед незліченних кімнат твого мозку, знаходиться одна, воістину особлива. Ти ще літаєш у снах, коли маленька таємнича дівчинка з , квітучою ,як сама весна, усмішкою готує 16-мм кінопроектор “Bill & Howell”. Блукаючи райським садом не чуєш, як вмикається ця чудернацька машина, що нагадує кремезного чоловіка, який впевнено й невідступно кує тенета реальності . В цей момент твої нектарні очні яблука наповнюються яскравим світлом. Плівка рухається так швидко , що ти цього не бачиш, лише чітке відображення уявної дійсності.
Згортається ширма. Дівчинка чує як з інших кімнат виходять тисячі , сотні тисяч проекцій ,їхня зміна скінчилась і вони прагнуть відпочинку чи то від роботи, чи то від свого існування. І поки твій день відтворюється у мільйонах піксельних барв, вони блукають коридорами, будинками, палацами, площами, музеями та галереями твого безмежно широкого внутрішнього світу.Інколи, найсміливіших можна зустріти в кінотеатрі, де немає величезного екрану, чи найсучаснішої стерео системи, там не видають 3D окуляри і навіть не торгують попкорном. Фрагменти твого життя, не ділять на комедії чи трагедії, не перетворюють у драму, не химеризують жахами і не рекламують трилером, лиш показують усе те, що бачиш й відчуваєш ти. Побачене впливає на них так глибоко, що укорінює сценарій власної долі. Позитивні фрагменти - сяйво твоєї усмішки чи найменші краплинки щастя, викликають неочікуваний ефект, масово плескаючи в долоні, скачучи і обіймаючи один одного, вони божеволіють від ейфорії, твої позитивні емоції стають їхньою метою і все їх існування наповнюється сенсом. Проспектами наповнюються сутності невимушеної радості, площі стають центрами шумних карнавалів, де не зустрінеш вуличного криміналу, бо усе просочене стовідсотковою есенцією доброти. Іншим, щастить менше. Ті ж ,хто застали тебе поглинутою у депресії, засмученою та нещасною, втрачають будь-яке почуття радості та віри у свою працю. Вони мовчки покидають зал, ніби напівмертві та ошукані розходяться хто куди і рідко коли, їх можна застати живими до ранку. Жахливі самогубства наповнюють закутки твого розуму. Як наслідок світ втрачає невідтворні покоління дендритів та аксонів, нервова система кришиться та обвалюється, як фасад будинку, стіни якого просякнуті грибком. І так щодня, у цих арт-хаусних закладах, вершаться життя цих невідомих й невидимих нам персонажів, без імені й прізвища, минулого й майбутнього, лиш відблиски чар ,неосяжного теперішнього з ароматами піску, що складає симфонії часу. І так це вертиться, і так це крутиться.
Тим часом набуває своєї надзвичайно тендітної форми ,думка. Одна маленька асоціація, що вбирає у себе молекули вагомості, розписує у собі характеристику значущості, ділиться і множиться, породивши дивну й багатогранну ідею. Ту , що захоплює тебе повністю і без осаду,вона надходить до кожної живої клітини, змінюючи тебе, метаморфує у свою сутність, породжує склепіння думок, величних і неосяжних. Часом, трапляється, одна ідеє конкурує з іншою , полярно негативною за своєю будовою породжуючи нестійку сполуку, когнітивний дисонанс, що роз\'їдає тебе зсередини, немов сірчана кислота, спустошує й карамелізує своїми токсичними парами. І мирні часи закінчуються. Міста вкриваються лініями барикад, структурні одиниці твоє підсвідомості, одягають сталеві каски, беруть у руки зброю, наповнюють свій погляд вином фанатичної ненависті. Лунають битви, жорстокі та нещадні і ти відчуваєш, кожну мертву проекцію, кожну ампутовану кінцівку, кожну втрачену мрію. А коли все закінчиться, твій вибір, що знайшов себе у кривавих бійнях, горітиме для тебе важким пекучим тягарем. Ідея, яка колись зародилась, вдихнула у тебе натхнення, прагнення торкнутись чогось високо, чогось дотепер невідомого, перевтілюється в дрібничку, мертву, сіру, буденну й невиправдану. Та смуток за втраченим, затримується ненадовго, подібно подорожньому, що ось-ось сяде в комфортабельну кабіну надшвидкого потягу, осяде у вагоні, котрий виносив у собі безліч індивідів та утілень найрізноманітніших світоглядів, він вирушить далі, невідомо куди і не знати навіщо, просто так, бо це принесе очікуване полегшення. І тоді, засвітає промінь надії, небесний та досконалий, що змусить твої вуста вимальовувати найрізноманітніші контурні лінії, які згодом сплетуться воєдино , дивуючи своєю незвичною архітектурою. Цей витвір безкорисного мистецтва, подекуди божевільного, стоятиме доти , доки лункі хвилі буття не принесуть нову, ще більш потужну хвилю даремних страждань, яка зруйнує все, щоб збудувати більше. Наш мозок, це унікальний тип м\'язів, для того щоб розширити його кодомінантні кордони, необхідно зламати їх ,перейти межу.Така ціна за болісну експансію всередині себе , яка по суті не дає нічого, окрім зайвого жмутку сивих кутикул.
Вечоріє. Твій день закінчується. І ти вкриваєшся нічними вогниками, тими що надають місту магічного відтінку, коли сонце спускається за обрій . З\'являються зірки, далекі світила ночі, чарівні та прекрасні. Це пробуджує спогади, кладовище долі на якому знайшли свій притулок втрачені й втрачене - миті - що вказували на дорогу аби ти не заблудилась у власній наївності , вмикаючи креативна функція, ти доповнюєш дрібними елементами іскорки пам\'яті, збираючи їх у мозаїку , складаєш картину втраченого раю, Твориш ілюзії, що викликають ешелони сліз, які наповнюють безмежні лабіринти уяви. Без залишку кисню, без надії, дихаєш... Забув сказати, ти вже спиш…
ID:
508218
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.06.2014 19:08:26
© дата внесення змiн: 29.06.2014 19:08:26
автор: Вова Федорук
Вкажіть причину вашої скарги
|
