дивно себе відчуваєш,
коли в дзеркалі бачиш незнайомку.
очі змінюють колір,
волосся світлішає,
вираз обличчя твердішає,
в погляді - більшає
прийнятих викликів.
вже краще знаєш політиків
і орієнтуєшся в міжнародних справах
(хоча що там...
спалах,
скандали,
конфліктні ситуації -
не порахуєш по пальцях -
договори і санкції,
демократія,
нації,
що століттями борються...)
світ не так просто твориться -
приходить це розуміння.
не одне покоління
так виростало
і опускало руки.
думаєш:
"треба буде
собі життя забезпечити
і світ, що здається приреченим,
якось вже рятувати".
даєш собі ці поради
і усвідомлюєш: ось воно -
вже сам по собі,
і ніхто не врятує.
що всі помилки,
успіхи і поразки -
тепер на твоїх плечах.
що більше нема дорослих,
що в світу очах
це тепер ми.
що треба якось іти
і знати, що нам робити.
дивно все це відчувати
і намагатися із цим жити.
Марина Смагіна
http://vk.com/smahina
