Для мене ясним сонцем доля дана –
Не знать льохів понурих німоти.
З тобою скутий в нервах, як в кайданах,
Ні, Вічність, я тобі не понятий!
І бір зозулиних років неждано
На голові моїй засніжиш ти,
І владно покладеш на лоб крутий
Земних знегод стійкі меридіани.
Вже не страшить мій захід золотий –
До зір думок скерую каравани,
Орли їх привітають, як брати.
Не зникну так, як тінь, як звук пустий,
Не відцвітуть очей моїх поляни,
Пробивши рині мокрої пласти.
Рыгор Барадулін
Вечнасьць
Мне ясным сонцам лёс наканаваны –
Ня ведаць змрочных лёхаў нематы.
З табою кожным нэрвам зьнітаваны,
Не, Вечнасьць, я ў цябе не паняты!
Зязюлямі гадоў пракукаваны,
Бор галавы маёй асьнежыш ты
I ўладна пакладзеш на лоб круты
Зямныя ўпартыя мэрыдыяны, –
Мяне ня ўстрашыць захад залаты.
Да зор скірую думак караваны,
Арлы іх прывітаюць, як браты.
Ня зьнікну так, як цень, як гук пусты.
Не адцьвітуць вачэй маіх паляны,
Прабіўшы жвіру мокрага пласты.
