Життя малює візерунки на склі долі-
Часом ми не встигаємо і мимоволі
Благаємо на хвильку зупинитись,
Щоб в цих малюнках навіки розчинитись.
Ніхто ж чекати нас уже не буде-
Живи сьогодні,бо завтра може й не прибуде.
Цей потяг швидко так собі мандрує-
Не встигнеш ти,то він тебе зруйнує.
Ми миттю забуваємо про обіцянки
Й ховаємо усмішки у нори та землянки.
Ми знов жаліємось на долю й нелегке життя,
Та ти цінуй кожну секунду і те серцебиття.
Ніщо не вічне і ми також не вічні
І забуваючи свої думки шизофренічні
Ми знов відчуємо тепло і крила за спиною-
Забудемо про біль і станемо собою.
Бо ми всі - люди,такими народилися,
Забули вже коріння - до чого ж ми дожилися?
Пробачить доля нам не раз всі помилки,
Та,може,час поставити над "і" усі крапки?..
