Запали свою зірку,
Коли сонце за обрій зайде,
Коли стихнуть усі голоси.
Хай те світло священне до тебе мене приведе
як до Йсуса, до Бога
свята прокладеться дорога.
Запали свою зірку,
Проте
Не забудь заспівати,
Щоб голос твій линув над світом,
Попід небом, пронизував серце наскрізь.
Я почую усе, я зумію твій подих зустріти.
Ти поклич. І крізь сон я пізнаю тебе.
Обійми своїм поглядом
Ніжним, ласкавим.
«Це лиш сон.» -
Мов знущаючись, линуть слова.
А ти все ж запали свою зірку яскраву
І чекай.
Я дійду, якщо лишусь жива,
Зрозумівши Морфея іронію гірку,
Що показує справжність прихованих мрій.
Запали. Запали! ЗАПАЛИ СВОЮ ЗІРКУ!
…і ніколи у снах більш являтись не смій.