|
Політ майже божественної фантазії, майже нереальної надії та вільності рухів. Заламування кісток, тріскотіння вен, коли хапаєш кожен ковток моменту, йдучи до омріяного, мов божевільний, мов помішаний, хворий.
Ні, це все не про нього. Його життя, як і весь він то магістраль – рівна, однонапрямлена та завжди на перманентному рівні, що проходить десь нижче людських стоп. Жодних мрій, цілей, ніякого натхнення, ентузіазму, ні краплі фантасмагорії, ні навіть чудернацьких сновидінь. У всіх своїх рішеннях, діях та вчинках він потребував контрасигнації. Такий згусток неособистісної особистості мені зустрічався лише раз, лише в ньому.
І, буде то зрозумілим, чи позбавленим логічної послідовності, та у ньому жило диво. Воно росло і розквітало в його зірницях в час, коли приходила темрява. Було щось надзвичайне, неабияке, дивовижне у тому, як він дивився на нічне небо. Непосильне до імітації. Рідкісне у сприйнятті. Здавалося мить, і важке тіло злетить, щоб повернутися до себе додому, де він вирощуватиме зорі для нас, для людей. Він наче хотів впіймати всесвіт, зловити невидиме обличчя вітру, вхопитись міцно за відблиски місячного сяйва і вже не відпускати. Його погляд тягнувся до небесного плеса. І при тому він залишався непорушним, ні до чого не ідучи, ні на що не надіючись. Залишався німим для життя.
В моїй реальності він існував лиш мить, будучи всім тим, що я не в змозі зрозуміти і прийняти своїми перекривленими цінностями та обмеженими переконаннями. Попри все, лиш за мить він зумів забитись у мою пам'ять, відбитись у дійсних снах реальності і залишитись особливо-відрізненим від натовпу відтінком… просто було щось химерне в тому, як він дивився на пітьму….
ID:
476370
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.02.2014 13:01:59
© дата внесення змiн: 01.02.2014 13:01:59
автор: tohabanni
Вкажіть причину вашої скарги
|
